Психологічні чинники

порушення психічного здоров'я дитини

(батькам)

Наразі гостро постає проблема порушення психічного здоров'я дитини через соціально-економічну ситуацію, що склалась у країні. Негаразди на роботі, матеріальна скрута, емоційне незадоволення дорослих та інше — все це переноситься на дітей і порушує психологічну рівновагу. Психологічна просвіта батьків — один із важливих напрямків роботи практичного психолога.

Хто може заперечити думку, що майбутнє психічне здоров'я нації зале­жить від того, наскільки сьогодні ми зможе­мо забезпечити молодій особистості такий важливий для неї психологічний комфорт, створити умови, де гарантувалося б душевне здоров'я, оптимальне фізичне, духовне і со­ціальне благополуччя. Однак... Невблаганна статистика попереджає: неухильно зростає кількість нервових, неврівноважених, гіпер-активних дітей, малюків з порушеннями психіки. Тому варто приділити особливу увагу стану психічного здоров'я дитини та психологічним чинникам його порушення.

«Складові здоров'я»

- Емоційне — здатність розуміти, вислс лювати та регулювати свої почуття;

- соціальне — здатність адекватно р зуміти та будувати стосунки із соціальні оточенням:   сім'я, друзі, колеги, колекті тощо;

- особистісне — прийняття себе як осі бистості на основі самопізнання, самоанал зу,  самооцінки тощо;

- розумове — вміння отримувати, анал зувати та використовувати необхідну інформацію;

- фізичне — відсутність фізичних вад больових відчуттів в організмі людини;

- моральне — сукупність норм і принці пів поведінки людини відповідно до сучас них вимог суспільства;

- психологічне — повноцінний психічни розвиток на всіх етапах онтогенезу, конформ ність особистості у соціумі, відсутність ва особистішого розвитку, здатність протидіят стресу тощо — включає всі перерахова* види здоров'я;

- психологічний комфорт — стан душевне рівноваги, спокою, захищеності, людина за доволена своїм буттям, оптимістична тощо.

Психологічно здорова людина — це люди­на творча, оптимістична, життєрадісна й ве­села, яка пізнає навколишній світ розумом, почуттями й інтуїцією. Вона повністю спри­ймає саму себе і при цьому визнає цінність та унікальність людей довкола, бере від­повідальність за своє життя, яке наповнене сенсом. Можна сказати, що «стрижневим» поняттям для опису психологічного здоров'я є «гармонія» між різними складовими самої людини: тілесними і психічними, інтелекту­альними й емоційними.

Особливості прояву характеру дошкільника та молодшого шкільника,

що потребують пильної уваги

Емоційність. Така дитина надто чутлива, жаліслива; в неї відсутні зайвий раціоналізм і практицизм при нормальному інтелекті. Вона безпосередня у прояві почуттів, наїв­на. Може плакати від співчуття, все бере близько до серця, що і зумовлює підвищену чутливість до проблем емоційних взаємин (болісна розлука з близькими, труднощі у спілкуванні з однолітками).

Вразливість. Ця психологічна риса як особливий різновид емоційної пам'яті за­кріплює у свідомості дитини неприємні події та враження. Вона довго пам'ятає образи, страх, болісно переживає минуле.

Імпресивність. Схильна до внутрішніх пе­реживань (все ховає у собі), дитина ніби за­тримує, накопичує емоційні реакції, а потім несподівано для інших виявляє їх.

Беззахисність, або незахищеність, про­являється в основному у спілкуванні з од­нолітками: дитина не може «дати відсіч», відповісти на образу, плаче, не знаходить у відповідь потрібних слів, гірко переживає приниження. За своєю природою вона доб­ра, довірлива, прямодушна. Погано перено­сить біль — фізичний і душевний, чутлива до конфліктів, погроз, грубості, диктату.

Вираженість почуття власного «Я». Дити­на вирізняє себе з-поміж тих, хто її оточує, має розвинене почуття власної гідності, свої погляди, відчуває сильну потребу в само­ствердженні, самостійна, активна, прагне до лідерства (що не завжди у неї виходить), її важко змусити попросити вибачення. Вель­ми чутлива до несправедливості, фальші. На­магаючись довести свою правоту і наштовх­нувшись на нерозуміння, впадає у розпач, відмовляєтеся від контактів.

Особливості внутрішньосімейних стосунків

Для дітей із конфліктних сімей, де стосун­ки дезорганізовані, дисгармонійні, характер­ний широкий спектр аномалій у психіці.

Несприялива психологічна атмосфера сім'ї майже завжди викликає в дитини емо­ційно загострені переживання, які вона не може подолати через вікову незрілість психі­ки. Конфлікти між батьками викликають глибокий внутрішній конфлікт у дитини, який може зумовити розвиток психогенного захворювання, що впливає на важливі сфери формування особистості, систему стосунків у сім'ї, з однолітками, іншими дорослими.

Одним із психотравматичних факторів є насилля над дитиною — коли щось робить­ся проти її волі. Це не обов'язково фізичне покарання, а й словесне незадоволення у гострій формі, нищівна безапеляційна кри­тика, знущання у вигляді примусу, насмі­шок, перенесення своїх проблем та поганого настрою на стосунки з дитиною тощо.

Фактор інформаційного простору

Поряд із вирішальним впливом сім'ї, на свідомість дитини діють і ЗМІ. Більшість дітей нині починають регулярно дивитись телевізор у віці до 3 років, а до 15 — просид­жують за телеекраном більшу частину свого вільного часу.

Сьогодні ми знаємо, що перегляд теле­візійного насилля робить дітей «товстошкі­рими», і вони спокійно ставляться до міжособистісного насильства.

Особливої уваги потребує спільний сімей­ний перегляд кінофільмів. Якщо при цьому відсутня негативна оцінка, то з часом агре­сивна поведінка сприйматиметься як норма і як єдиний вихід із різних ситуацій.

Сцени агресії вбирають усі сили і дорос­лого глядача, і дитини, що йдуть на боротьбу з погіршеним настроєм. Ми обурюємося на тих, хто провокує агресію. Обурюємося на мільйони продавців і покупців насилля. Ми злі на власників передач, які перетворили наші вечори на м'ясорубку:

Насправді все значно простіше, ніж здається. Масова культура лише підносить нам те, що ми хочемо. Іншими словами, для того, щоб позбутися агресії на телебаченні, шпальтах газет, достатньо лише втратити до цього інтерес.

                             Щоб створити стан психологічного комфорту дитини, необхідно:

• дозволяти їй відмовлятися від дискомфортної діяльності, уникати практики при­мусу;
• надавати право на вільний час, який можна витрачати на власний розсуд;
• давати змогу доводити розпочату спра­ву до кінця і бачити кінцевий результат своєї діяльності;
• забезпечувати спокій удома, відмовля­тися від криків, різких жестів, авторитарних дій, принизливих, недоброзичливих вислов­лювань;
• створювати варіативне середовище, да­вати дитині змогу вільно рухатись, вибирати для себе бажану справу, а при потребі — по­бути самій;
• відмовлятися від надмірної опіки;
• стимулювати бажання самостійно про­являти творчість, ініціативу.

У жодному разі не варто допускати:

• примусового залучення дитини до не­бажаної діяльності;

- надміру голосних подразників, емо­ційної нестабільності дорослого оточення, різких змін настрою;

- жорсткої регламентації життєдіяльності дитини в сім'ї;

- зловживання оцінним підходом у нав­чанні і вихованні.

Натомість:

• введіть самостійність у розряд вищих особистісних цінностей;

- навчіться розпитувати, вислуховувати дитину;

- розвивайте у себе і дитини почуття гумору, вміння посміятися з себе самого;

- зіставляйте успіхи своєї дитини з успі­хами інших дітей.

Заходи для відновлення душевної рівноваги дитини

(памятка)

1. Звільнитись від критичного погляду на дошкільня, спробувати приймати його та­ким, як воно є, не порівнювати ні з іншими однолітками, ні з бажаним ідеалом дитини цього віку.

2. У повсякденному житті створити для дитини умови, де вона могла б задовольнити свої провідні духовні потреби — у любові, увазі, турботі, самоповазі, спілкуванні з при­ємними їй людьми, пізнанні.

3. Удосконалювати своє вміння розпиту­вати дитину та вислуховувати її, демонстру­ючи при цьому щиру зацікавленість, спів­переживання.

4. Дати дитині змогу через малювання (фарбами, фломастерами, олівцями, крейдою) звільнитися від страху, напруження, негатив­них переживань. Орієнтовні теми: «Коли я вдома один», «Я засмучений», «Що мені на­снилося», «Ми з мамою радіємо», «Мій страх» тощо. Головне, щоб дитина усвідомлювала свої переживання і намагалася передати їх.

5. Розширення уявлень дітей про світ людських почуттів — радості, інтересу, по­диву, горя, смутку, страждання, відрази, пре­зирства, страху, провини, сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву.

6. Вчити дітей емоційно адекватно реагу­вати на подію, вчинок, результат діяльності. Розвивати в них уміння правильно пережи­вати як перемогу, так і програш. Виробляти помірковане ставлення до труднощів, оп­тимізм при потребі їх долати.

7. Виховувати волю дошкільнят, трену­вати у них прояви довільної поведінки. Від­мовитись від практики звичного оцінюван­ня кінцевих продуктів праці. Акцентувати увагу дітей на самому процесі подолання труднощів. Оцінювати насамперед вкладені у досягнення зусилля дитини, її намагання впоратись зі складною ситуацією.

Варто періодично давати дітям змогу роз­вантажуватися, розслаблюватися. Можна використати ігри у «клякси» або з папером, який дозволяється рвати, м'яти. Для зняття агресії можна використати гумову грушу (боксувати) або запропонувати дитині ви­конати певні фізичні вправи, танцювальні рухи.

Дорослі (батьки, родичі дитини) мають свідомо удосконалюватись, звільнитися від ролі «розпорядника» дитини, оволодівати вмінням надавати їй свободу вибору. Ду­шевний комфорт можуть забезпечити до­шкільняті тільки ті дорослі, які розуміють і шанують його самоцінність, не прагнуть самоствердитися як наставники, і бачать своє призначення у тому, аби «допомогти душі, яка починає жити, жити власними силами».

Профілактика психологічних травм дитини

З першої миті життя дитина шукає лю­бові й підтримки своїх батьків. Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на дитину: турбота про задоволення фізичних потреб дитини та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти — життя прекрасне.

«Виховання дітей потребує терпіння, са­мовідданості та внутрішньої стабільності», — стверджує спеціаліст із вивчення психологіч­них травм дитини Тіна Грімберг.

Важко собі уявити, що роздратована, а інколи навіть розлючена мати, яка кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!», або «Ти вчинив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі ката­тися на велосипеді!» — усвідомлює, яки­ми можуть бути наслідки її висловлювань. Адже вона не замислюється над тим, що все це дитина сприймає цілком серйозно, вірить цьому, лякається, можливо, на все життя.

Види поведінки дорослих, що можуть спричинити психологічну травму в дитини

Насамперед, це відмова у визнанні, зневіра в дитині, неприйняття ЇЇ. Наприк­лад: «Ось Ігор у нас хороший хлопчик, а ти, незграбо, вічно потрапляєш у якісь при­годи...».

Приниження — постійне джерело психо­логічних травм. Як же часто тільки батьки спускають дитину з високого рівня само­оцінки на низький простими словами: «ду­рень», «телепень», «бовдур»,.. І її особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це при сторонніх.

Тероризування — коли дорослі погрожу­ють дітям фізичною карою: «Я не знаю, що я з тобою зроблю», або «Я ладна тебе вбити!», чи «Я зараз візьму ремінь...».

Не менше травмує дитину й ізоляція. Наприклад, якщо її зачиняють у кімнаті, в коморі саму, забороняють гратися з одно­літками.

І, нарешті, емоційне ігнорування. Бага­то батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють їй у співчутті та турботі, не обіймають і не пестять, не цілують і не розмовляють із нею.

Як не допустити психологічних травм ди­тини?

- Насамперед, дорослим треба навчитися формувати партнерські дружні стосунки в сім'ї. Навчитися уважно й шанобливо стави­тися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати проблеми.

- Дуже корисно навчитися боротися зі стресом, мирно розв'язувати конфлікти, уникати їх.

- Добре було б зрозуміти, яких психоло­гічних травм дорослі зазнали в дитинстві, і спробувати за допомогою психологів подо­лати їх.

- Зважившись на батьківство, необхідно ознайомитися з основами дитячої та вікової психології, мистецтвом бути батьками.

- Необхідно навчитися практичних на­вичок догляду за дітьми.

- У своїх дітях варто розвивати здатність розповідати про почуття й турботу батькам і друзям, виховувати в них уміння захистити свої права.

- Узагалі, що краще у вашої дитини розви­нуті соціальні навички та вміння, то легше вона почувається в товаристві й захищеніша від психологічних травм.

Психологічна підтримка дитини — процес, при якому дорослий:

• концентрується на позитивних сто­ронах і перевагах дитини для зміцнення її самооцінки;
• допомагає дитині повірити в себе і свої сили;

- розказує, як уникати помилок, підтри­мує при невдачах.

Щоб підтримати дитину, необхідно:

• спиратися на її сильні сторони;
• уникати підкреслення промахів;
• показувати, що ви задоволені нею;
• вміти і хотіти демонструвати любов і повагу до дитини;
• проводити з нею більше часу;
• внести гумор у ваші стосунки;
• дозволити дитині вирішувати щось са­мій там, де це можливо;
• уникати дисциплінарних заохочень та покарань;
• приймати індивідуальність дитини;
• виявляти віру в дитину, емпатію до неї;
• бути одночасно вимогливими і доб­рими.

Слова підтримки:

• знаючи тебе, я впевнена, що ти все зробиш добре;
• ти робиш це дуже добре;
• прекрасно, чудово, вперед, давай далі, я пишаюся тобою;
• мені подобається, як ти працюєш;
• я дуже радий твоїй допомозі, дякую.

Ми не можемо перерахувати ту безмежну кількість порад для підтримки психологічного комфорту та попередження виникнення психологічних травм, проте кожен із батьків має знати, як підібрати ключик до серця власної дитини, враховувати її індивідуальні особливості та стратегічні напрямки особистісного розвитку.