Поважай себе - поважай ближніх

Тренінг превентивного виховання

     Мета: навчити учнів поважати себе й інших людей, висловлювати свої емоції без оцінювання, образ, незадоволеності, розвивати культуру спілкування.

     Матеріали: аркуші паперу, ручки, фломастери, ножиці, журнали, клей, скотч, маленькі іграшки, відро для сміття.

Хід заняття

     Перед заняттям на дошці вивішуються плакати з визначенням форм насильства.

     Фізичне насильство — це найчастіше побої, ляпаси й різні тілесні ушкоджен­ня, вчинені батьками, іншими дорослими, дітьми.

     Емоційне насильство — це коли ди­тину ображають словами. Сюди ж вхо­дять обвинувачення, погрози, сарказм, а також ігнорування (не зауважують, не говорять до неї тощо).

     Зневажання основних потреб дити­ни — коли ігноруються життєві потре­би дитини.

     Зневажання інших потреб дитини (не годують, не одягають, замикають у будинку).

     Сексуальне насильство — будь-яка сексуально насильницька дія стосовно дитини, зокрема мацання, розбещен­ня, показ дітям порнографії й залу­чення їх до таких зйомок, залучення до проституції.

     Сьогодні ми з вами поговоримо про відносини між вами й однокласниками, умінні будувати їх так, щоб всі учасни­ки спілкування були задоволені, ніхто не відчував би при цьому емоційного дискомфорту. А чому саме про це, — ви знайдете відповідь у таких рядках:

Ти знаєш — що ти людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина

Очі твої одні.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Дивися ж — не проспи.

Більше тебе не буде

Завтра на цій Землі,

Інші ходитимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Бо ти на Землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

     Як ви думаєте, чому я вибрала й прочи­тала вам ці рядки? Скільки часу на землі живе людина? Чи досить його для того, щоб одержати стільки доброти й турботи, скільки б нам хотілося їх мати? А хто з вас і як часто замислювався над питанням: що ми залишає­мо після себе в душах інших людей?

     Скажи:

Який ти слід залишиш?

Слід, щоб витерли паркет

І подивилися косо вслід?

Або незримий міцний слід

     Ми вже говорили, що кожний з нас живе лише один раз, кожний з нас єдиний і непов­торний, і варто замислитися над питанням: як же нам варто прожити це життя, які спо­гади залишаться після нас, що гарного ми зробили, щоб люди не забули нас? Чому я піднімаю це питання? Відповідь дуже проста.

     Ми з вами живемо 10 років в одній великій родині, ім'я якої наш клас, і я хочу у вас запитати, а чи замислювалися ви, що зали­шиться у вас у душі після того як ви закінчите школу? Адже аби щось залишилося, це почуття має бути добрим і світлим, лагідним і теплим: повага, дружба, любов. А як часто ми ставимося до когось з повагою? У спілкуванні — чи враховуємо інтереси, бажання й настрої співрозмовника, а не свої? Думаю, що цього нам потрібно ще вчитися і вчитися.

Хочу вам розповісти притчу, а ви подумайте: про що буде мова?

     «Одного разу маленька синичка, сидячи на засніженій гілці дерева, запитала в дикого голуба:

— Скажи, скільки важить одна сніжинка?

— Не більше, ніж нічого, — відповів він їй.

— Тоді я хочу розповісти тобі дуже цікаву історію, — вела далі синичка.

— Одно­го разу я сиділа на ялиновій гілці, й почав падати густий сніг. Це ще не була сніжна буря, й легкі сніжинки спокійно лягали на дерева. Я нарахувала 7 435 679 сніжинок, які опустилися на ялинову гілку. І коли ос­тання сніжинка, що як ти сказав, «важить не більше, ніж нічого», впала на неї — гілка зламалася.

— Після цього синичка злетіла, залишивши голуба в глибокій задумі».

     У мене до вас питання. Скільки важать наші слова?

     Ви всі прослухали цю притчу, скажіть, як ви гадаєте, для чого я її розповіла, що хотіла цим сказати? Звичайно, образи не беруться нізвідки й одразу самі не виникають. І часом ті слова, які не важать нічого, наші вчинки, які ми робимо, непомітні для нас самих, ля­гають великою образою й болем на інших. І під таким важким тягарем може зламатися кожна людина. Я точно знаю, що хоча б раз, але кожний з нас завдавав образи Іншим, на­віть не зауважуючи цього. Тому я вам зараз пропоную спробувати почати наші взаємини заново, із чистого аркуша.

Вправа «Відро для сміття».

     Мета: зняття психоемоційного напружен­ня, негативних емоційних станів.

     Матеріали: аркуші паперу, ручки, відро для сміття.

     Я пропоную вам згадати ті образи, яких завдав вам хтось із ваших товаришів, щось, найобразливіше для вас. Тепер запишіть їх на аркуші паперу й прочитайте ще раз. І для того, що б ми назавжди позбулися цього негативного емоційного спогаду й могли пробачити, порвіть або зімніть цей аркуш і викиньте у відро для сміття.

— Що ви відчули після того, як викинули свою образу?

Вправа «Те, що я не бачу»

     Мета: показати суб'єктивність сприйняття різної інформації, вчити толерантного ставлення одне до одного.

     Матеріали: 2—3 предмети (маленькі іграшки або канцелярське приладдя, яке можна помістити в руці, бажано, щоб пред­мети були між собою схожі).

     Учні сідають у коло. Усі заплющують очі й не розплющують їх, поки не почують команду «очі розплющити». Тренер кладе учневі в руку обраний предмет. Учень, не розплю­щуючи очей, повинен охарактеризувати те, що він тримає. Сказати, який він за формою, чи має цей предмет дрібні деталі, якщо так, то які, і як його можна використовувати. Всі інші сидять мовчки ж не повинні підка­зувати. Після того, як учень відповість на поставлені запитання, він передає предмет психологу й може розплющити очі, але не висловлюючи емоцій від побаченого.

     Висновок: якщо ми точно не уявляємо, що це за предмет, то наша думка про нього може бути помилковою. Так відбувається й у спіл­куванні з людьми. Якщо ми добре не знаємо людину (або бачимо вперше), то знати, чому вона так чи інакше чинить або говорить, ми точно не можемо. Тому нам потрібно не по­спішати у своїх висновках, зважити свої дії й думки перед ухваленням рішення, а для цього необхідно знати про людину якнайбільше.

Вправа «Ти про мене ще не знаєш...»

     Мета: показати учням, що вони погано знають один одного, попри те, що вони вже багато років вчаться разом у школі. Розви­вати згуртованість колективу, учити засобів комунікації, допомогти відкрити нові мож­ливості й особистісні риси однокласників.

     Всі учасники діляться на пари. 1-й учень за командою тренера починає розповідати про себе за такою схемою: «Ти про мене ще не знаєш, що я...». За командою тренера обго­ворення закінчується, й той, хто розповідав, сідає на стілець обличчям до тренерів, а учень № 2 стає в нього за спиною (повинно вийти два кола: 1-ше — внутрішнє — сидить на стільцях, 2-ге — зовнішнє — стоїть за їхні­ми спинами). На вибір тренера вибирається пара, якій тренер буде ставити запитання. На них відповідає учень № 2, а учень № 1 при цьому повинен дивитися на тренерів, і якщо учень № 2 неправильно відповість — розтис­нути кулака, що лежить на колінах. Всі інші дивляться й оцінюють, наскільки правильно вони впораються із завданням.                          

     Далі пара міняється місцями, й процедура починається з початку.

     Пропоновані запитання:

— Чи любить ... дивитися передачу ... ?

— Пішов би він один уночі гуляти міс­том?

— Що б він хотів отримати в подарунок на свято?

     Висновок: що ви відчували, коли ваш на­парник помилявся при відповідях? Що вам хотілося зробити при неправильних відпові­дях? Чи добре ви знаєте один одного? Що нового ви довідалися одне про одного?

Вправа «Колаж»

     Мета: закріпити у свідомості дітей поняття «жорстокість» і форми подолання жорстокого ставлення, розвивати комунікативні навички.

     Матеріали: журнали, ножиці, клей, фломастери, аркуші паперу, скотч.

     Учасники розбиваються на команди. Завдання полягає у створенні колажу, який би відображав розуміння дітьми понять «жорстоке ставлення», «насильство» і зворотний бік цих понять.

— Як можна організувати свою поведінку, щоб у спілкуванні не використовувати форми насильства або жорстокого поводження?

Вправа «Безлюдний острів»

     Мета: показати необхідність удосконалювати свої комунікативні навички, розвивати згуртованість колективу.

     Матеріали: ручки, альбомний аркуш.

     Учасники сідають у велике коло, тренер пояснює правила гри.

     Психолог. Через аварію корабля ви опинилися на безлюдному острові з багатим тваринним і рослинним світом. Але життя там сповнене небезпек: отруйні рослини й тварини, рясні зливи, короткочасний, але сильний холод, часом із сусідніх островів навідуються канібали. У найближчі кілька років ви не зможете повернутися додому, до нормально­го життя. Ваше завдання — створити для себе нормальні умови, в яких ви могли б вижити. Зрозумійте небезпеку й серйозність ситуації. Люди інколи за таких обставин втрачають людський вигляд, спалахують сварки й бійки, які закінчуються вбивствами. Отут, коли ми з вами потім будемо програвати ці історії, до смертельних випадків ми справу не доведемо, але боротися з іншою командою за виживання вам доведеться, тому зрозумійте: тут не місце для розваг і балаканини, часу на розподіл ролей у вас небагато, вам треба буде шукати їжу й питво, облаштувати своє житло, щоб сонце не спалило вашу шкіру й ви могли вкритися в сезон дощів від злив, а взимку від холоду.

     Потрібно буде освоїти острів, організувати на ньому господарство, налагодити соціальне життя, розподілити основні функції й обов'язки. Варто продумати й про те, яким чином вони виконуватимуться. Насамперед, вирішіть питання про владу. Якою вона буде на вашому острові? Хто буде приймати остаточне рішення? Всі жителі одноголосно або простою більшістю? Чи буде це угрупування найавторитетніших жителів чи одноосібно лідер? Яким чином буде контролюватися виконання? Під страхом покарання, смерті? Як буде розподілятися їжа? Порівну? За працею? Можливо, сильнішим припаде більше, щоб вони краще працювали? Або слабшим, щоб вижили? Чи має право людина жити на вашому острові, нікого не слухаючи й нікому не підкоряючись? А якщо такий спосіб життя зробить її слабкою, хворобливою, тягарем для інших? Які у вас будуть свята? Скільки? Як їх будете влаштовувати? Розробіть морально-психологічний кодекс взаємин приблизно з 15—20 пунктів. Правила потрібні конкретні, а не абстрактні, вони повинні вирішувати актуальні проблеми, налагодити ефективне співробітництво, запобігати конфліктам і сваркам. Потрібно так само придумати санкції за порушення встановлених правил. На все обговорення й прийняття правил даєть­ся півгодини й повна свобода дій у рамках завдання.

     Висновок: чи всі учасники гри комфортно почувалися лід час обговорення завдання? Якщо ні, то чому, хто заважав? Яким чином?

     Ця гра лише підкреслює необхідність чути й слухати одне одного, змушує шукати шля­хи виходу зі скрутних ситуацій, залишаю­чись при цьому людиною.

Вправа «Одне для одного»

     Мета: зняття психоемоційного напруження, розвиток позитивного мислення, комунікативних навичок, розвиток толерантного ставлення одне до одного.

     Матеріали: аркуші паперу, ручки.

     Люди народжені одне для одного. Це сьогодні вже аксіома. Основне завдання — подумати про те, де й чим може бути корисний вам кожний член групи. Наприклад, ви пишете тренінгове ім'я «Ігор» і навпроти нього робите запис: «З ним можна заснувати бізнес, піти в турпохід і поговорити про футбол. Напроти імені «Оля» ви пишете: «З нею можна створити родину, виховати двох дітей, поговорити про театр і поезію й, звичайно, про кулінарні рецепти». У такий спосіб вам потрібно проаналізувати всіх членів групи.

     А потім ми об'єднаємося у велике коло й вислухаємо одне одного. Думаю, всім буде цікаво довідатися відповідь на запитання: «На що ж я здатний?».

     Висновок: чи легко було виконувати завдання? Чому? Що нового ви довідалися про себе?

Вправа «Валіза»

     Мета: згуртування колективу.

     Матеріали: валіза, аркуші паперу, ручки.

     На аркушах паперу напишіть, що ви для себе взяли з цього тренінгу, ваші побажання й зауваження до нього.

Список літератури

1. Анн Л. Психологический тренинг с подростками. — СПб.: Питер, 2004.

2. Григорьева Т. Г. Основи конструктивного общения. — М., 1997.

3. Рогов Е. И. Настольная книга практическо-го психолога в образовании. — М.: Владос, 1996.

4. Социально-пєдагогическая и психологичес-кая работа с детьми трудових мигравтов / Под ред. К. Б. Левченко. — К., 2007.